Загальна спільна власність подружжя на об'єкти інтелектуальної власності

Згідно п. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

При цьому під майном закон розуміє не тільки речі, але й майнові права, в тому числі майнові права інтелектуальної власності.

Варто зауважити, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя засобами або працею в придбанні майна. Тобто, визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт придбання майна під час шлюбу, але і той факт, що джерелом його отримання є загальні спільні кошти або спільна робота подружжя.

Права на об'єкти інтелектуальної власності, придбані у період шлюбу, можуть розцінюватися як особиста приватна власність одного з подружжя, якщо вони були отримані в результаті: дарування, спадкування, купівлі за власні кошти або за час окремого проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Наприклад, якщо торгова марка була куплена за кошти, одержані одним із подружжя за гроші від продажу квартири, яка перейшла йому у спадок, то в результаті така марка не буде вважатися спільною сумісною власністю подружжя.

У ст. 418. Цивільного кодексу України дано поняття права інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності (право на авторство, на псевдонім і т. д.) і майнові права інтелектуальної власності (право використовувати, дозволяти використання, перешкоджати неправомірному використанню). У спільній сумісній власності подружжя можуть бути тільки майнові права на об'єкт інтелектуальної власності.

При поділ спільно набутого в шлюбі майна варто розрізняти момент виникнення права на об'єкт інтелектуальної власності та момент отримання за нього винагороди:

·        якщо відповідний об'єкт був створений до шлюбу - другий чоловік має право на рівну частина такої винагороди під час шлюбу, але не після розлучення.

·       якщо об'єкт був створений під час шлюбу - другий чоловік має право на рівну частину винагороди під час шлюбу і після розлучення.

У разі відчуження права на об'єкт ІВ, що належить до спільної сумісної власності, виникає питання про необхідність згоди одного з подружжя. Відповідно до ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу при укладенні договорів одним із подружжя діє презумпція згоди другого з подружжя. В письмовому вигляді - для укладання договорів стосовно цінного майна, а для договорів з обов'язковим нотаріальним посвідченням або державною реєстрацією таке письмова згода має бути ще і нотаріально засвідченим. Таким чином, створюючи об'єкт ІВ, виникає право інтелектуальної власності, де немайнові права будуть належати тільки дружину-автору, а майнові — подружжю спільно. Це означає, що якщо чоловік-автор вирішить створений ним об'єкт, наприклад, передати своєму замовникові, то за замовчуванням він попередньо повинен отримати згоду другого з подружжя (ч. 3 ст. 65 СКУ).

Фактично вищевказані об'єкти відчужуються без згоди другого з подружжя, при тому, що такі угоди зазвичай виходять за межі дрібних побутових угод. В даний час договору передачі прав обов'язково реєструються в Державній службі інтелектуальної власності України, яка також не вимагає згоди другого з подружжя. В результаті один з подружжя має можливість звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним.

Судова практика з цього питання неоднозначна.

Приклад 1

Позивач у вересні 2013 року дізнався, що його дружина, в 2010 році уклала договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг. Договір був укладений з порушенням прав позивача-чоловіка, які йому гарантовані Сімейним кодексом України, а також вказаний договір був укладений з порушенням вимог законодавства.

Судом встановлено, що дружина позивача, під час шлюбу з позивачем стала власником об'єкта інтелектуальної власності на підставі свідоцтва на знак для товарів і послуг, зареєстрованого в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг. Позивач працював над просуванням і рекламою, своєю працею та коштами забезпечив розвиток цієї торгової марки. Про те, що в 2010 році дружина, передала (продала) торгову марку третій особі за 100 грн. позивач не знав.

Отже, відповідачка - не погодила з позивачем всі істотні умови договору, що вартість об'єкта інтелектуальної власності за договором. Більш того, порушуючи норми Сімейного кодексу України, позивач не надавав письмову згоду на укладення відповідачем договору про передачу прав на ТМ.

Згідно ст. 62 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

З урахуванням вищевикладеного, суд задовольнив позов у повному обсязі, та Договір про передачу прав на ТМ був визнаний недійсним. (Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2014)

Приклад 2

Позивач звернулася в суд з позовом до відповідача про визнання угоди недійсною, посилаючись на те, що її покійний чоловік за життя був співавтором винаходу, виключне право на яке разом з іншими співавторами передав відповідачу, про що позивачу стало відомо після смерті її чоловіка.

Підставою для визнання угоди недійсною було посилання позивача на те, що при укладенні оспорюваних правочинів її покійний чоловік розпорядився майновими правами інтелектуальної власності на свій розсуд без її згоди, тоді як такі права є спільним сумісним майном.

Суд встановив, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, як одна з різновидів майнового права, не належить до права спільної сумісної власності подружжя, суд вирішив у задоволенні позову про визнання угод недійсними відмовити. (Рішення Дарницького районного суду р. Києва від 04.02.2016)

У країнах ЄС питання спільної сумісної власності на об'єкт інтелектуальної власності чітко врегульовані, на відміну від українського законодавства, де така норма відсутня.

У США існує кілька рішень американських судів, які стали прецедентами для штатів, де, так само, як і в Україні, діє презумпція спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте у шлюбі.

Так, суд штату Міссурі в рішенні по справі In re Marriage of Perkel, 963 S. W. 2d 445 (Mo.Ct.App.1998) встановив, що права інтелектуальної власності на програмне забезпечення, яке чоловік написав у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя. Суд прямо не ділив право інтелектуальної власності, визнавши його неподільним, але присудив виплату грошової винагороди дружині в якості компенсації за права інтелектуальної власності. Крім того, всі роялті, отримані і одержувані від використання цього програмного забезпечення, були поділені між подружжям.

Цікава ситуація з роботою на умовах трудового найму, де майнові права на об'єкт ІВ можуть належати чоловікові 1, дружину 2 і роботодавцю. У цьому випадку незахищеними виходять вже два суб'єкта: роботодавець і автор-чоловік.

Щоб себе убезпечити, роботодавцю необхідно запросити письмовий дозвіл чоловіка або дружини автора на відчуження прав, що в майбутньому допоможе уникнути судових позовів про визнання договору недійсним і зберегти репутацію.

Щоб уберегти свої права, автору-дружину можна укласти шлюбний договір або через суд визнати свою частку у спільній сумісній власності. Шлюбний договір, можливо із-за історичних і моральних особливостей українців, непопулярний. Проте він дозволяє зберегти за автором-чоловіком майнові і немайнові права.

Також в судовій практиці України існує ряд справ про визнання своєї частки у спільній сумісній власності подружжя.

Приклад 3

Позивач звернувся в суд з позовом до дружини про визначення розміру часток майна подружжя у спільній сумісній власності. Між відповідачем та третьою особою було укладено договір про оплатній передачі права власності на знаки для товарів і послуг. У відповідності з умовами договору Дружина позивача набула право власності на знак для товарів і послуг. Враховуючи, що договір про придбання права власності на знак для товарів і послуг укладено під час шлюбу, право на знак для товарів і послуг є об'єктом спільної сумісної власності, а також враховуючи те, що між сторонами виникають певні розбіжності щодо спільного володіння, користування та розпорядження набутим майном, позивач просить позовні вимоги задовольнити.

Согласно ст. 493 ГК Украины субъектами права интеллектуальной собственности на торговую марку являются физические и юридические лица. Согласно ст. 60 СК Украины имущество приобретенное супругами за время брака, принадлежит жене и мужу на праве общей совместной собственности, согласно ст. 69 СК Украины жена и муж имеют право на раздел имущества, принадлежащего им на праве общей совместной собственности, независимо от расторжения брака.

Суд вирішив позов задовольнити, визнати право власності на знак для товарів і послуг об'єктом спільної сумісної власності позивача і відповідача. (Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 09.02.2012.).

Таким чином, ризики, які можуть виникнути у сфері спільної сумісної інтелектуальної власності подружжя, можна усунути, шляхом укладення шлюбного договору.